Які лише парадокси не траплялися з джазом! У двадцяті роки минулого століття музика колишніх рабів, волоцюг і маргіналів раптово стала наймоднішим музичним напрямком на континенті. У різний час джаз асоціювався і з бунтівним протестом, і з витонченим задоволенням. У радянські часи джаз шпетили за ніби-то буржуазне походження, а всіх джазменів зараховували до когорти зрадників соціалістичної вітчизни. Тож джаз на наших теренах тоді був вимушений піти в глибоке підпілля.
В Україні останнім часом джаз почав асоціюватися з елітарністю, себто з приналежністю до вузької аудиторії обраних поціновувачів. Джаз перейшов у вишукані дорогі ресторани, став незмінним атрибутом світських вечірок. Насправді, джаз завжди був музикою демократичною – він якимось дивом об’єднував людей різного віку і різного соціального статусу. І підтвердженням тому служить творчість київського чоловічого вокального секстету ManSound.
Ці українські музиканти вже встигли об’їздити чи не весь світ, побувати на найпрестижніших світових джазових фестивалях і заробити заслужену світову популярність. Багато джазових критиків Америки, Європи й Росії називають ManSound найкращим вокальним джазовим колективом планети. Це й не дивно, адже хлопці незмінно демонструють не тільки високий професіоналізм, але й велику різнобічність: за що б вони не взялися – від джазових стандартів до популярних пісень і українського фольклору, – усе в них виходить чарівно, глибоко й неперевершено.
Про справи гурту і їхню музику я вирішив поговорити зі старійшиною колективу Рубеном Толмачовим і менеджером ансамблю, свого роду сьомим учасником секстету, Дмитром Виговським.
Останнім часом гурт ManSound можна побачити не лише на джазових фестивалях, а й на корпоративних вечірках…
Рубен: …і на весіллях, і на днях народження.
Дмитро: Чесно кажучи, саме такі заходи, а не заплановані сольні концерти, і є основним пунктом нашого матеріального прибутку.
А як Ви, музиканти високого рівня, зі світовим ім’ям, ставитеся до такого штибу виступів? Це не образливо?
Дмитро: Та ні. Це – робота. І ми ставимося до цього, як до роботи, яка приносить гроші. Які, між іншим, дозволяють нам не лише годувати себе й свої родини, а й записувати альбоми.
Рубен: Звісно, приємніше виступати на сольних концертах чи на джазових фестивалях – там підготовлена аудиторія, вона наша на всі сто. Однак коли на якійсь корпоративній вечірці люди під час нашого виступу раптом припиняють їсти і починають уважно слухати нашу музику або навіть підходять до сцени, то це теж дуже приємно. Ми це сприймаємо, як свого роду перемогу.
І часто у вас бувають такі перемоги?
Дмитро: Останнім часом все частіше. Та й сам факт, що нас почали запрошувати на заходи, де раніше була присутня лише низькоякісна попса, багато про що говорить.
Гадаєте, це завдяки зростанню популярності гурту MаnSound?
Рубен: Так, ми стали більш відомі і більш розкручені. Наші гонорари теж, звісно, помітно зросли. Але разом із тим зараз з’явилося не так уже й мало заможних людей, які небайдужі до гарної музики.
А як вам співається, коли слухачі їдять?
Рубен: Ну, не всі! Їсти чи ні під час концерту – це питання загальної культури. До речі, у західних людей проблем з цим нема. Скажімо, якось ми виступали на одному розкішному весіллі в Москві. Голландський бізнесмен одружувався з москвичкою. Так от, там усі їли до нашої появи на сцені. А коли ми там з’явилися, голландці дружно відклали свої ножі й виделки та зосередилися на музиці. А коли ми ще й виконали спеціально розучену для такої нагоди голландську народну пісню, то ті були ладні нас носити на руках. У нашій країні зараз усе більше людей розуміють, що їсти, коли для тебе співають, щонайменше, не дуже ввічливо.
Дмитро: Цікаво, що легендарний російський джаз-роковий саксофоніст Олексій Козлов, коли домовляється про виступ на такого роду заходах, завжди питає, чи це буде «під виделку». Якщо так, то він підіймає гонорар за такий виступ!
Добре, що зараз гурт має можливості не лише творити, а й гідно заробляти своєю музикою. А як було раніше, на самому початку?
Дмитро: Ой, у матеріальному сенсі було дуже сутужно, адже перші два роки нашого існування ми лише проводили репетиції, виступів геть не було. На життя кожен собі заробляв як міг, а колектив тримався лише на ентузіазмі його учасників та на харизмі колишнього керівника Володимира Михновецького.
Рубене, Ви в колективі із самого його заснування. Скажіть, як для Вас починався ManSound?
Рубен: Мене, як і всіх інших, запросив наш уже покійний лідер Володя Михновецький. А до цього я ніколи не мав справи із джазовою музикою взагалі, адже моя освіта – винятково академічна. Вокальний джаз я почув за місяць до свого запрошення в колектив. І хоча моя спеціальність – хорова музика, мене вразило, що люди взагалі можуть так співати! До цього мені здавалося, що такий спів перебуває за межею фізичних можливостей людини.
Ви згадали Олексія Козлова. Але ж ви й співпрацювали з ним, саме він сприяв вашій першій тріумфальній появі в Росії. Що Ви можете сказати про цього музиканта?
Рубен: З Козловим ми вперше зустрілися на фестивалі в Нікополі. Там директор заводу феросплавів тривалий час прищеплював своїм робітникам любов до джазу (Сміється). Звичайно, Козлов – це величина. Навіть без усього того шлейфа легендарності, підпільних концертів його гурту «Арсенал» тощо, Олексій Козлов просто блискучий музикант із неординарним мисленням. Йому підвладні всі стилі, він увесь час новий.
Дмитро: Тоді, на початку нашого існування, Козлов дав нам дуже важливий поштовх, після якого все в нас пішло. У Росії про нас відразу ж заговорили, і всі джазові фестивалі мали за честь нас запросити.
На всіх тих численних сценах, де Вам доводилося виступати, Ви завжди виконували українську народну музику. Скажіть, як сприймають нашу пісню за кордоном?
Рубен: Українська народна пісня – це свого роду зашифрована історія України й наш менталітет. Сказати, що її сприймають чудово – це нічого не сказати. Часто саме українська народна музика є головним пунктом нашої затребуваності за межами України.
Зараз у світі музики домінує тенденція, яку можна назвати «повернення до коренів». Як Ви оцінюєте таку тенденцію?
Рубен: Як неминучість. Як у свій час говорили радянські музичні теоретики, потрібно черпати з народу. І це справді так! Адже в народній музиці дуже багато правди, вона народилася із самого потоку життя. Що ще може бути більше переконливим?
Дмитро: Саме тому ми в 2003 році записали альбом Slavic Roots (Слов’янське коріння). Назва його дуже характерна, я дуже довго до неї йшов, ламаючи собі голову над тим, як об’єднати українські й російські народні пісні. А українська народна музика завжди буде в нашому репертуарі. От і в останньому альбомі Joy to the World поряд з американською християнською музикою ми записали й знамениті українські колядки та щедрівки.
Ви виступали в багатьох країнах світу. Як відрізняється аудиторія різних країн за сприйняттям вашої музики?
Дмитро: Європейська публіка більш стримана. Хоча в нас ще не було такого, щоб до кінця вже першого відділення народ не аплодував стоячи.
Рубен: Найбільш відкрита публіка – американська. Там люди заводяться одразу. В американців зовсім інша мотивація, з якою вони приходять на концерт. Я прийшов, щоб мені було добре, і мені добре. А тут ще й люди співають добре! Як тут не відірватися? Натомість український слухач більш підозрілий, він часто приходить на концерт із думкою «ану ж бо, подивимося, що ви отут співаєте….». В Америці все набагато простіше. Після першої пісні зала вже стоїть на вухах.
Цікаво, а які музичні смаки учасників секстету?
Рубен: У нас у всіх дуже різні смаки. Що стосується мене, то я не можу сказати, що джазова музика посідає в моїй фонотеці найбільше місце. Як не дивно, я не дуже люблю класичний джаз. Із джазу я слухаю всі відомі вокальні ансамблі, у силу специфіки своєї роботи і своєї освіти. Крім цього, я люблю все, пов’язане з фольклором, жваво цікавлюся етно-джазовими проектами. З великим задоволенням я слухаю і якісну американську поп-музику. Наприклад, Майкла Джексона.
Дмитро: Потрібно сказати, що джазовий ухил у нашій творчості йшов, насамперед, від нашого засновника – Володимира Михновецького. От він був суто джазовою людиною. Але те, що він, крім джазу, ще слухав і «Піснярів», безсумнівно, вплинуло на специфіку творчості ManSound.
Над чим зараз працює гурт ManSound?
Дмитро: Ми закінчуємо роботу над спільним з Оксаною Білозір альбомом українських лемківських народних пісень. Також готуємо до виходу диск із записами пісенних хітів різних країн світу. Там будуть знамениті пісні Bee Gees, Адріано Челентано, Queen, «Піснярів» та інших. Звісно, в акапельних версіях гурту ManSound.
Що Ви можете побажати нашим читачам?
Рубен: Слухати більше гарної музики.
Дмитро: І ще слухати ManSound.